Проект издательского дома «МедиаПро»
Получать дайджест новостей

Створення та організація роботи служби охорони праці на підприємстві

Рубрика «Кадри для безпеки»
Створення та організація роботи служби охорони праці на підприємстві

1. Створення служби охорони праці

Василь ХАРЧЕНКО,
начальник служби охорони праці
ТОВ «УкрРадіоТел» (Київ),
ветеран Держгірпромнагляду України

Згідно із Законом України «Про охорону праці», роботодавець створює службу охорони праці для організації виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям в процесі праці.
Для цього на основі Типового положення про службу охорони праці з урахуванням видів діяльності та специфіки виробництва, чисельності працівників, умов праці роботодавець розробляє, затверджує своїм наказом і вводить в дію Положення про службу охорони праці підприємства. Цей документ визначає структуру служби охорони праці, чисельність, завдання, функції та права її працівників  відповідно до чинних нормативно-правових актів.
Центральні органи виконавчої влади в Положенні про структурний підрозділ з охорони праці також враховують вимоги Типового положення про службу охорони праці. Законом України «Про охорону праці» (ст. 34) встановлено порядок створення та організації роботи структурних підрозділів з охорони праці місцевих органів виконавчої влади.
Об’єднання підприємств розробляють і затверджують Положення про службу охорони праці відповідно до ст. 36 Закону України «Про охорону праці» в межах делегованих їм підприємствами функцій.
На всіх підприємствах, незалежно від форм власності та видів діяльності, служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю (власнику, керівнику).
Порядок створення, права, обов’язки, функції служби охорони праці регламентуються Типовим положенням про службу охорони праці.

Покликання

Роботу служби охорони праці спрямовано на створення здорових і безпечних умов праці, на збереження життя та здоров’я працівників в процесі виконання ними трудових обов’язків.
Діяльність служби охорони праці не дає миттєвих результатів, тим більше виражених в грошах чи інших матеріальних одиницях. Ефективна, довготривала робота з охорони праці зберігає здоров’я та життя працівників — а їх не можна оцінити грошима. Здоров’я та життя працівників — категорія безцінна. А тому й внесок, який в цю роботу вносять працівники служб охорони праці, є також неоціненним.
Збереження життя чи здоров’я однієї людини її родина оцінює дорожче за всі матеріальні цінності, які ця людина створила в процесі трудової діяльності. На мою думку, саме цей підхід має бути покладено в основу організації роботи з охорони праці на підприємстві.
Це підтверджується також Законом України «Про охорону праці», який «пріоритет життя і здоров’я працівників, повну відповідальність роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці» визначає як основний принцип державної політики в галузі охорони праці (ст. 4).
Право на працю кожного громадянина нашої держави закріплює ст. 43 Конституції України, а абзац 4 цієї статті встановлює право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці. Належне вирішення поставлених Конституцією та іншими чинними нормативно-правовими актами завдань із створення безпечних і здорових умов праці можливе лише за умови створення на всіх підприємствах  служби охорони праці.
Залишається надзвичайно важливим, щоб власники (керівники) підприємств всіх рівнів це розуміли й не підходили до вирішення цього важливого питання за залишковим принципом. Відомо, що багато власників (керівників) малих підприємств, товариств з обмеженою відповідальністю, приватних підприємств дивляться на службу охорони праці як на другорядну. На жаль, часто такі погляди на службу охорони праці змінюються лише після нещасного випадку чи аварії, а також при необхідності одержати дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки, ліцензії, при участі в тендерах.
Хочу звернути увагу керівників всіх рівнів (починаючи з ланкового, бригадира і закінчуючи керівниками галузей) на те, що нещасні випадки та аварії набагато легше попередити (не допустити), ніж ліквідувати їх наслідки.
Коли загинув на виробництві працівник — виправити вже нічого неможливо. То чи не краще систематично займатись профілактичною роботою й попереджувати нещасні випадки та аварії?

Вимоги нормативних документів...

Закон України «Про охорону праці» та Типове положення про службу охорони праці, затверджене наказом Держнаглядохоронпраці України від 15 листопада 2004 р. № 255, встановлюють порядок та кількісний склад служб охорони праці на підприємствах.
Зокрема, ст. 15 Закону України «Про охорону праці» та п. 1.4 Типового положення про службу охорони праці передбачають, що служба охорони праці створюється на підприємствах незалежно від форм власності та видів діяльності за чисельності працівників 50 і більше осіб. Якщо на підприємстві працює менше 50 осіб, функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва чи суміщення професій працівники, які мають відповідну підготовку. Якщо ж на підприємстві працює менше 20 осіб — до виконання функцій служби охорони праці можна залучати сторонніх спеціалістів, які мають відповідну підготовку, на договірних засадах.
Ці нормативні документи встановлюють, що служби охорони праці підпорядковуються безпосередньо роботодавцю (власнику, керівнику), а за рівнем заробітної плати керівники та спеціалісти служби охорони праці прирівнюються до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб.
Це мінімальні вимоги, встановлені нормативно-правовими актами, які є обов’язковими для всіх підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності та видів діяльності.
Іншими словами, знижувати нормативи, встановлені законодавчими актами до створення служб охорони праці, не можна. Разом з тим, перевищувати ці нормативи чинним законодавством не забороняється. На це необхідна лише добра воля власників (керівників) підприємств, які в своїх штатних розписах можуть передбачати більші за чисельністю служби охорони праці та з більш високим рівнем оплати праці, використовуючи позитивний досвід розвинутих правових держав світу.
Очевидно, що ставлення власника (керівника) до створення служби охорони праці віддзеркалює його ставлення до створення безпечних, здорових умов праці, а власне — до збереження життя та здоров’я підпорядкованих працівників.
Слід відзначити, що службу охорони праці зобов’язані створювати не лише підприємства, а й фізичні особи, які використовують найману працю. Вимоги до створення таких служб ті ж самі, що і для підприємств, установ та організацій.
ЗВЕРНІТЬ УВАГУ!
Закон України «Про охорону праці» (ст. 15) та Типове положення про службу охорони праці (п. 1.8) забороняють ліквідовувати службу охорони праці. Ліквідація служби охорони праці можлива тільки при ліквідації самого підприємства. Що стосується фізичних осіб, то ліквідація служби охорони праці допускається тільки при припиненні використання найманої праці фізичною особою.

... І реалії життя

На жаль, в житті часто ставлення до цього важливого питання є значно гіршим. Можна згадати чимало підприємств, установ та організацій, де такі служби не створено взагалі або створено за залишковим принципом.
Викладу свою думку з цього приводу. Охорону праці слід розглядати як найважливішу ділянку діяльності підприємства, бо від неї залежить життя та здоров’я його працівників, а відповідно комплектувати цю службу потрібно найбільш кваліфікованими та найбільш високооплачуваними спеціалістами. Чи багато керівників підприємств саме так підходять до вирішення питання створення служби охорони праці? На жаль, не багато. Більше таких підприємств, де до служби охорони праці призначають спеціалістів, які на інших посадах не змогли показати себе з кращого боку і, відповідно, заробітна плата таких спеціалістів є нижчою від середньої на підприємстві.
Вважаю, що це неправильний підхід до комплектування служби охорони праці. Тим більше, що Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників (випуск 1, частина 1), затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2004 р. № 336, встановлює конкретні кваліфікаційні вимоги до професійних якостей спеціалістів з охорони праці.

Кваліфікаційні вимоги

Начальник відділу (служби) охорони праці повинен мати повну вищу освіту відповідного напряму підготовки (магістр, спеціаліст) і стаж роботи з охорони праці не менше 2-х років.
Провідний інженер з охорони праці також повинен мати повну вищу освіту відповідного напряму підготовки (магістр, спеціаліст) та стаж роботи за професією інженера з охорони праці І категорії не менше 2-х років.
Кваліфікаційні вимоги до спеціалістів з охорони праці:
Інженер з охорони праці І категорії — повна вища освіта відповідного напряму підготовки (магістр, спеціаліст); для магістра — без вимог до стажу роботи, для спеціаліста — стаж роботи за професією інженера з охорони праці ІІ категорії не менше 2-х років.
Інженер з охорони праці ІІ категорії — повна вища освіта відповідного напряму підготовки (спеціаліст) і стаж роботи за професією інженера з охорони праці не менше 1 року.
Інженер з охорони праці — повна вища освіта відповідного напряму підготовки (спеціаліст) без вимог до стажу роботи.
Спеціалістам з охорони праці також необхідні спеціальні знання та навички, для чого вони повинні:
— пройти навчання і перевірку знань з питань охорони праці в установленому чинним законодавством порядку до початку виконання посадових обов’язків та періодично, не рідше ніж один раз на 3 роки в Головному навчально-методичному центрі Держгірпромнагляду України чи іншому спеціалізованому навчальному центрі, який має свідоцтво (дозвіл) Головного навчально-методичного центру на право виконання цієї роботи;
— пройти навчання та отримати IV кваліфікаційну групу з електробезпеки на право інспектування електроустановок та робіт в електроустановках;
— знати українську (державну) та російську мови (в зв’язку з тим, що в Україні донині є чинними багато нормативних актів з охорони праці Російської Федерації, які видавались російською мовою);
— на рівні користувача володіти комп’ютером.
Бажаною є наявність у таких спеціалістів базової спеціальної освіти з охорони праці.
Працівники (спеціалісти) служби охорони праці повинні відповідати вимогам до особистих якостей та компетенції:
— володіти знаннями в галузі охорони праці в обсязі, достатньому для виконання посадових обов’язків;
— підтримувати свої професійні знання на достатньо високому рівні;
— бути здатними працювати ефективно при мінімумі контролю та самостійно вирішувати проблеми, які заважають виконанню роботи;
— вміти чітко викласти думку в письмовій формі;
— вміти вести ділове листування;
— бути відповідальним, уважним, старанним.
Також бажано, щоб вони:
— були націлені на професійний розвиток;
— уміли працювати в команді;
— були комунікабельними.
Отже, за професійними та особистими якостями спеціалісти з охорони праці повинні відповідати досить високим критеріям. І саме ці критерії мають бути визначальними при створенні та комплектуванні служб охорони праці на підприємствах.

Формати різні — суть єдина

Служба охорони праці на підприємствах може створюватись у різних формах і форматах. Це може бути спеціаліст з охорони праці, керівник служби охорони праці, начальник відділу охорони праці, заступник керівника з питань охорони праці. Якихось кількісних чи інших регуляторів Закон України «Про охорону праці» та Типове положення про службу охорони праці (крім ст. 15 та п. 1.8 відповідно) не передбачають.
Попереднє Типове положення про службу охорони праці передбачало, що на підприємствах, де існує інститут директорів (чи заступників), служба охорони праці повинна створюватись на такому ж рівні. Але ця вимога практично не працювала. Власники (керівники) підприємств її ігнорували, а з боку держави не вистачило наполегливості забезпечити її дотримання. Мабуть, при прийнятті чинного Типового положення про службу охорони праці розробники та законодавці пішли шляхом найменшого опору: цю норму з нового положення було виключено. Це призвело до того, що на підприємствах часто є кілька директорів з напрямів роботи, але директора з охорони праці серед них немає.
Заслуговує на увагу організація служб охорони праці та організація їх роботи на підприємствах, які розташовані в одному регіоні, а виконують роботи в інших регіонах. На таких підприємствах створюються філії в регіонах, структурні підрозділи, які не є юридичними особами. У цих філіях виникають серйозні проблеми з проведенням вступного інструктажу та інструктажів на робочому місці, з проведенням навчання та перевірки знань з питань охорони праці. За бажання власника (керівника) ці питання вирішуються шляхом створення відповідної структури служби охорони праці.
В якості позитивного прикладу можу привести організацію такої роботи в ТОВ «Українські радіотелекомунікації», де я зараз працюю. Компанія знаходиться в м. Києві та має свої філії в шести обласних центрах України. Звісно, працівники, які стають до роботи у філії, не можуть приїжджати до Києва на інструктажі, навчання та перевірку знань з питань охорони праці. З іншого боку, щоразу командирувати працівників хед-офіса до філій для проведення цієї роботи складно, та й недешево.
Виходячи з цього, керівництвом компанії було прийнято рішення про створення служби охорони праці в головному офісі, а в кожній філії наказом було призначено інженера з охорони праці за сумісництвом і з відповідною доплатою до основної зарплати. В кожній філії створені також комісії з перевірки знань з питань охорони праці. Керівники філії, члени комісій та інженери з охорони праці пройшли навчання та перевірку знань з питань охорони праці та з електробезпеки з присвоєнням IV кваліфікаційної групи в спеціалізованих навчальних центрах і мають відповідні посвідчення (див. рис. 1). Така форма створення служби охорони праці та організації її роботи дає позитивні результати.
Звісно, запропонована форма не є догмою. Будь-яка інша ефективна структура служби охорони праці на підприємстві має право на існування та заслуговує на увагу.

(Далі буде)

Джерело: журнал «Охорона праці і пожежна безпека»

Переконайтеся, що ви передплатили журнал і вся необхідна інформація є під рукою!



Подписаться на рассылку